перейти на главную ИАЦ ЗКУ
Форум ИАЦ ЗКУ :: Родовые поместья Украины
Всеукраинский форум читателей книг В. Мегре, объединённых идеей о родовом поместье
Эта тема закрыта, вы не можете писать ответы и редактировать сообщения.
Украинская газета "Новый курьер": У пошуках власного коріння (01.01.2007)
Святослав Стеценко
администратор
администратор

Зарегистрирован: 20.04.2006
Сообщения: 1624
Откуда: Киев
Ответить с цитатой
У пошуках власного коріння


Між селами Стрибіж та Підлісне Червоноармійського району Житомирської області у малесенькій хатиночці, збудованій власними руками, вже більше трьох років живе родина житомирських художників Василя та Вікторії Сіриків. їхньому молодшому синові Степанові — вісім років, а старшому Тимофію — вісімнадцять. Місцева влада навіть встановила дорожні знаки, які допомагають усім бажаючим знайти це незвичне помешкання.



Кор.: Пане Василю, що змусило вас залишити місто?
Василь Сірик: Ми як художники намагалися з дружиною реалізуватися і в церковній, і у світській сферах. Ілюстрували Біблію у недільній школі, працювали декораторами в одному з московських театрів. Все це виявилося шляхом у нікуди. Ти маєш виконувати чиїсь побажання, дотримуватися умовностей. Зрозуміли, що з художником рахуються лише до тих пір, поки він не втілить задум. А потім замовник робить вигляд, що міг обійтися і без його знахідок. Розчарувавшись, ми повернулися до Житомира. Поруч з нашим будинком збудували керамічну майстерню. Хотіли робити меблі з порцеляни, декори різноманітні, а нам казали — та ви жартуєте! Які ще меблі з порцеляни?! І це незважаючи на те, що в Китаї вже дві тисячі років зберігаються банкетки та інші елементи інтер'єру з порцеляни. Виявилося, що крім нас наші проекти нікому не потрібні. Аж раптом почули по місцевому радіо про сибірську цілительку Анастасію, про те, що кожна сім'я повинна жити на власному гектарі землі...

Кор.: Як ви знайшли саме свій гектар?
Вікторія Сірик: Ми його шукали довгих два роки. Хотіли знайти місце, яке припало б до серця. Та тільки як його шукати? Придбати велосипед і їздити усюди? А потім виринуло слово "слобідка". Чоловік сказав, що його батько із Слобідки. І так ми вирішили, де буде наша земля. У місцевій сільраді сказали, що хочемо землю, віддалену від траси. Тому і живемо не в самій Слобідці, а за декілька кілометрів від неї. Взяли в оренду на п'ять років гектар землі і сплачуємо щороку 58 гривень. Ґрунти, щоправда, тут неродючі. Головне — місце гарне, а ми вже зробимо все, щоб воно стало родючим. Кор.: Як ви будували своє житло? Вікторія Сірик: Спочатку ми хотіли збудувати тимчасове житло. Щось на зразок вігваму. Щоб приїздити з міста і відпочивати тут. Але наші наміри кардинально змінити своє життя ставали дедалі серйознішими. Почали стіни оббивати дощечками, обмазувати глиною, обкладали очеретом. З обрізків скла зробили вікна. Закінчивши першу кімнату, починали іншу. Встигли все зробити до морозів. А вже навесні наступного року на полиці книгарні знайшли книгу "Як побудувати будиночок із саману". Там написано все, до чого ми дійшли самотужки.

Василь Сірик: Просто хотілося втекти з міста. Зараз у нас лісник просить дозволу, щоб привести людей,які хочуть побачити на власні очі, як ми облаштувалися. Для свого будиночка ми використали не будівельні матеріали. Вони не годяться навіть на дрова. Горді тим, що не зрубали жодного дерева. Знаходили у лісі сухостій та гілочки.



Кор.: Це правда, що ви спочатку не просто шукали спокою для своєї родини, а задумували створити екопо-селення, в якому люди займалися б народними ремеслами?

Василь Сірик: Ця ідея для нас дуже важлива. Віримо, що вона обов'язково реалізується в недалекому майбутньому. Своєю життєвою позицією ми хочемо допомогти людям зрозуміти, для чого вони живуть. Це зобов'язує нашу творчість бути не шароварною, а інтелектуальною та високодуховною, яка б відображала глибинність та неповторність нашого народу.

Вікторія Сірик: Ми дійсно мріємо, щоб поряд з нами жили однодумці, які займалися б екологічним землеробством,
гончарством, ткали полотно за старовинними технологіями. Сподіваємося, що скоро так і станеться. Нещодавно познайомилися з житомирським координатором Української духовної республіки Олегом Земнуховим, який зараз опановує технологію ткацтва полотна з конопель. А при Видубиць-кому монастирі працює гончар, у якого кілька разів на тиждень можна безкоштовно повчитися його ремеслу. У Києві вже організовуються ярмарки продукції з екопоселень. Є великий попит на ці речі. Таким чином, жителі екопоселень можуть заробити гроші, а покупці — користуватися екологічно чистою продукцією. Кор.: Ви продали квартиру у місті? Вікторія Сірик: Ні, зараз там живе наш старший син Тимофій. Він прагне самостійно знайти роботу. Він вже зовсім незалежний. Може, вирішить взяти власний гектар землі і господарювати на ньому самостійно. Василь Сірик: Молодший син Степан кілька разів пішов до сільської школи і сказав, що більше туди не повернеться. Його аргументи: там невихо-вані та агресивні діти. На уроках його примушують робити те, чого він не хоче робити. Ми поважаємо його думку. Степан не ходить до школи...

Кор.: Як же ви навчаєте своїх дітей? Адже є певні загальноприйняті освітянські норми.

Василь Сірик: Та дуже просто ми їх навчаємо. Прагнемо позбутися дурниць, які отримали від нашої цивілізації та псевдокультури. Не заважаємо дитині засвоювати інформацію з навколишнього середовища. І стаємо свідками того, як стрімко дитина розвивається. На жаль, в освіті багато випадкових людей, а це неприпустимо. Кор.: У вас є розподіл обов'язків по господарству?
Василь Сірик: Ми з Вікою все робимо удвох, а Степан нам у всьому допомагає. Разом саджаємо дерева. Розжилися від знайомої з Житомира кущами смородини. Маємо вже декілька алейок ірги, слив. Окрім того, вирощуємо на городі овочі. Ось у цьому році маємо гарний врожай гарбузів. Звичайно, важкою фізичною працею займаюся я, а Віка гарно куховарить.


Кор.: До речі, як ви харчуєтеся?

Василь Сірик: Ще рік тому в нашому раціоні був цукор, солодощі, хліб, молочні продукти. Зараз цього немає. Також ми звели до мінімуму вживання картоплі. Не їмо взагалі хліб, тому що він замішується на технічних термофільних дріжджах, а не на хмельових як було раніше. Випікаємо свій хліб з цільного зерна. Готуємо каші, супи. Ми ще не готові уникати термічної обробки продуктів, не готові харчуватися виключно сирою їжею. В основному харчуємося зі свого городу. Купуємо у магазині лише крупи. Споживаємо мед. Сподіваємося незабаром мати власну пасіку. Кор.: ДЛЯ ТОГО, щоб купити ту ж крупу, потрібні гроші... Василь Сірик: Я час від часу продаю свої картини. Людина може мати великі кошти і їй всього бракуватиме. А може раціонально використати досить малі гроші і тим задовольнятися. Я вважаю, що ми самодостатні й намагаюся пояснити Віці, що гроші нам взагалі не потрібні. Але таке нашарування цивілізації поки що залишається.

Кор.: Отже, від цивілізації не втечеш?

Вікторія Сірик: А втікати нікуди не потрібно. Просто треба згадати, як жили наші пращури.

Кор.: Пане Василю, ви дуже гармонійно виглядаєте у літньому вбранні босим на снігу. Напевно, зовсім не хворієте?

Василь Сірик: Я й раніше не був хворобливим. Хвороба — це певна агресія. Потрібно просто думати і виправляти помилки. Це колись я займався спортом, качав біцепси. А зараз я працюю на природі: будую погріб, видовбую колоди для вуликів. Буває, що настає повна втома і я можу проспати цілий день. Фізична і духовна робота вимагає великих енергетичних затрат. Щоправда, часом звертаємося до зубних лікарів. Кажуть: захворів зуб, то маєш на когось зуб...

Кор.: Може, на жителів сусідніх сіл маєте зуб? Які у вас з ними стосунки?

Василь Сірик: Ми з ними не спілкуємося. Тому і стосунки класні. Наприклад, ми живемо під самим лісом, і я вже відчуваю особисту відповідальність за долю кожного деревця. Стільки у лісі сухостою, то навіщо ж ви зрізаєте столітній дуб? Доводитися навіть підвищувати голос, щоб якось достукатися до свідомості людей. Я зі щирим сердцем ставлюся до місцевих жителів, проте перебуваю у тому віці, коли сам собі вибираю друзів.

Кор.: Дикі тварини вас не турбують?

Василь Сірик: Один кротик вирішив з нами пожартувати минулої зими. Ось частина нашої підлоги і провалилася... А якби нас турбували дикі тварини, це означало б, що ми самі дикі. Подібне притягує подібне. Кор. Які у вас стосунки з родичами?
Василь Сірик: Дякую нашим родичам, що вони нас сюди виштовхали. Тепер у нас з усіма чудові стосунки. Моя 84-річна матуся для нашого будинку по всіх-усюдах назбирала будівельних матеріалів. Дала нам гроші на озеро. І для мене це набагато цінніше, ніж частина квартири, яку вона нам збиралася відписати. Сказав, що нам це не потрібно. Сестра моя викладає у Березівській школі. Кажуть, Галя стала в селі знаменита, бо її брата по телевізору показують! Є ще брат-близнюк, який привіз нам щебінь і каміння на своєму ЗІЛі. Гарні стосунки у нас і з родичами,і з друзями. А хіба може бути інакше, коли ми від них нічого не вимагаємо, і вони від нас — також. ■

Олег Листопад

"Новий кур'єр", сiчень 2007
Посмотреть профильОтправить личное сообщениеОтправить e-mailПосетить сайт автора
Святослав Стеценко
администратор
администратор

Зарегистрирован: 20.04.2006
Сообщения: 1624
Откуда: Киев
Ответить с цитатой




Посмотреть профильОтправить личное сообщениеОтправить e-mailПосетить сайт автора
Святослав Стеценко
администратор
администратор

Зарегистрирован: 20.04.2006
Сообщения: 1624
Откуда: Киев
Ответить с цитатой
Обсуждения по даной информации пока нет.
Вы можете открыть тему по этому вопросу в разделе "Обсуждаем различную информацию из СМИ и публикаций в интернете"

Все материалы из СМИ в хронологическом порядке здесь.
Посмотреть профильОтправить личное сообщениеОтправить e-mailПосетить сайт автора
Украинская газета "Новый курьер": У пошуках власного коріння (01.01.2007)
 Эта тема закрыта, вы не можете писать ответы и редактировать сообщения.  
Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете голосовать в опросах
Вы не можете добавлять приложения в этом форуме
Вы не можете скачивать файлы в этом форуме
Часовой пояс: GMT + 3  
Страница 1 из 1